Мені подобається, що в США святкують свята матері та батька. Для кожного з нас ці свята- це перш за все згадка та оцінка наших взаємовідносин з старшими поколіннями. Для більшості- згадка про доброту та самопожертву батьків. Ми згадуємо те найголовніше, що залишило слід в наших серцях. Але світ різнобарвистий. Одна сестра, яка народилась в віруючий сім’ї, але з юності залишила Бога аж до старості, на день мами сказала: «Коли я споминаю мою маму, я згадую, що вона дуже мало розказувала мені про Бога…» Який урок для кожного з нас! Якої пам’яті ми хочемо про себе в дітях? Більшість споминає матусин ласкавий голос, але ж дехто на жаль згадує грубий материн крик….
Мого тата, батька дев’ятьох дітей, поважали всі в селі. Повага сельчан не залежала від погроз райкому партії лишити батьківства за віру в Бога. Батько завжди безкорисно відзивався на прохання допомоги. Він був найкращім скляром, і майже всі шибки в нових будівлях села ставились ним. Безкоштовно! Одного разу вранці один п’яничка попросив у тата позичити грошей. Батько запитав, для якої цілі той питає гроші. «Та ось… Цукор дома закінчився! Жінка попросила купить!»- була відповідь. Тато, знаючи вдачу п’янички, відмовив тому. Але ж -«просящому дай!» Батько купляє цукор і везе на велосипеді в дальній кінець села, в дім того чоловіка. «Андрій, навіщо ти привіз нам цукор?»- здивовано запитала у тата дружина того п’яниці? «Та ось, твій чоловік сказав, що ви сидите без грошей та без цукру…»- відповів батько. «Що-о?»- жінка почала нервувати- «Ми лиш вчора купили цілий мішок цукру! То мій п’янчуга, знаючи твоє добре серце, думав видурити гроші на похмілля!» Жінка розповідала цю історію всьому селу. Після цього випадку п’яниці обходили батька стороною, опускаючи очі долу, коли шукали гроші на випивку.
Коли я згадую мою маму Галю, я чую її голос: «Дитинко, одумайся. Прийди до Бога, і всі твої гріхи, які тебе мучать, відпадуть від тебе, як грязь від колеса». Мама зазнала багато лиха, голодомори, воєнне лихоліття. Її мама Настя померла у 36-му, коли їй було шість років. Батько Павло загинув десь на фронті в 43-му… А ще коли я згадую батьків, я бачу маму та тата на колінах, в молитві. Вони таки вимолили у Господа мене та ще трьох моїх братів від того болота, від тієї грязі, в якій ми перебували довгий час. Я повернувся до Батька Небесного останнім в сім’ї. Завдяки батькам я вірю, що молитва має величезну силу! Завдяки їхнім молитвам я в Церкві Христовій!
В Дні мами та батька я згадую також діда Ілька та бабусю Агафію, або «Агашу», батькових батьків. Я пам’ятаю: яскраве вранішнє сонечко гріє в спину, степова запилюжена дорога між зеленими ланами. Радісно щебечуть жайворонки. Камінці весело вистрибують з під колеса велосипеда. Я, малий, сиджу на багажнику, спостерігаю постріли камінців і стараюсь виконати наказ діда: «дивись, щоб ноги не в спиці!». Це нелегко, та й вудки, прив’язані до рами велосипеда мішають, але ж яка радість! Дід знову взяв мене на рибалку, на дальні ставки! Дід мій був завзятим рибалкою, бджоляром та садівником. Одного разу дід привив якусь гілку до яблуні. Мені було дивно, що гілка з одного дерева приживається на другому дереві. Мені було цікаво, «чи кріпко воно прироста?» Посмикав- вроді нічого, держиться. Спробував повиснути- та ж держиться! Мабуть, можна навіть гойдатись! Спробував гойдатись-….. Це не дуже гарна пам’ять про діда. Довгенько мені подобалось більше стояти, ніж сидіти. Але на тоненьких гілочках я більше ніколи не гойдався!
Коли я споминаю бабусю, я завжди бачу її лице. Коли її ховали в морозний день 1976 року, на кладовищі зібралось майже все село. Потім ходили чутки: «хоронили як президента». Не знаю, як розуміли в ті часи сельчани слово «президент», але так казали. Бабуся була безграмотна. Читати могла ледь-ледь по складах. Але навіть комуністи говорили про мою бабусю- баптистку: «Да… дійсно була свята жінка…». Чим же бабуся заслужила таку повагу всіх людей, а особливо односельців? Все просто. Ніхто не чув її покрику. Бабуся ніколи ні на кого не крикнула! Кожного разу, коли я чую або читаю слово «лагідність», або російською мовою «кротость»- мені завжди ввижається лице моєї бабусі. Як наглядний синонім слова.
Брате, сестро, друже. А з яким словом порівнюють та будуть порівнювати ваше лице ваші діти і онуки? Можливо, ваше лице буде зринать в пам’яті людській при слові «радість», або «богобійність», а чи «доброта»? А можливо при слові «докір», або «неправда», чи навіть «сварка» або «бійка»? Друже! Не давай будь ласка недобру назву- синонім лиця ближнього твого. Тобі не буде від цього ніякої користі. Пам’ятай, гарний синонім твого лиця своїми силами треба зароблять все життя. Друже! Поки ти ще живий, закрий на деякий час очі і дай сам собі оцінку. І якщо тобі самому не сподобається синонім твого лиця,- мерщій до Того, то Єдиний в силі змінити твоє становище. Швидко і з гарантією! До Господа! Тільки віруй!
Павел Сургай,
Лос Анджелес, США
Принял Господа Иисуса Христа своим Спасителем и был крещен по вере в Него в 2004 году. Посещаю Славянскую Евангельскую Церковь в Монтебелло. Важнейшей жизненной задачей считаю необходимость нести слово о Боге живом, о Жизни- не знающим счастья с Богом. e-mail автора:votpasha@mail.ru сайт автора:личная страница
Прочитано 11388 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Мене звати Володимир Сургай. Можу лише підтвердити свідчення мого брата Павла. Я часто думаю про різних богословів, які дають нам дуже багато теорій про спасіння, при цьому згадуючи мою бабусю Гашу, яку ховали як президента, але яка не вміла читати. Своїм життям вона свідчила, що вона спасена. Але якби хто з богословів лякав її, що вона ще щось неправильно зрозуміла з Біблії про спасіння, то
в неї не було б можливості листаючи Біблію оцінити їхні думки. Їй було досить знати, що спасена Христом, і цього фундаменту віри було достатньо шоб бути свідком Христа.
Тамила Коваленко
2009-01-23 18:31:16
Мені дуже сподобалось...я навіть замислилась - а яке у мене обличчя?
Дякую, дуже дякую Комментарий автора: Дякую! Кожен мусить замислитись- яку пам'ять ми залишаємо про себе людям...
Леонтий Жидков
2009-06-11 13:44:54
Дякую, брат Павло! Понимаю по-украински прекрасно.Потому что у меня мама и вся её родня с Украины, с Винницкой области. Уже давно нет её здесь, а лицо вижу, как будто сейчас... спасибо тебе, брат!!!
Александр Шувалов
2014-07-17 22:03:06
Мне понравилось,назидательная статейка,и поучительная!Велике дякую вам Павло...
Петро Сургай
2021-02-22 04:47:59
Сьогодні виповнилось 45 років ,як хоронили мою бабусю Гашу .Мої старші брати Володимир та Павло дуже гарно відгукнулися про її життя .Рим.12.2121 Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!Це якраз місце писання про нашу бабусю .Ми діти бувало що між собою були конфлікти ,неприємності обіжали друг друга інколи А бабуся нікол батькам не розповідала про це ,захищала нас Вона прожила 84 роки ,а слід залишила дуже гарний.
Кусочек автобиографической зарисовки - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Каждая Зарисовка, это Одна из моих Индивидуальных Судеб, в которых я Жил Раннее, и Продолжаю Жить - Сейчас. Это Часть моей Личности и Жизни. Это Часть Меня. Все о чем я пишу на этих страницах, я пишу о самом себе, и о тех других, в которых Проявлено мое Сознание. Возможно кому-то, это покажется странным, ибо на Земле Сознание обычно связано только с Одной Личностью и с Одной Судьбой. Это верно, для Закрепощенного и Ограниченного (Одним только Разумом) Сознания. Для Свободного Сознания (Основой которого является не столько Разум, сколько Дух и Сердце) – Нет Предела Ни в Судьбах, Ни в Личностях, Ни во Времени, Ни в Пространстве.
Мы слишком Мало Знаем о Человеке. Настолько Мало, что Не Представляем Себе: Откуда Он Берется (Откуда и Зачем Приходит в Этот Несовершенный Мир), и Куда Впоследствии - Исчезает (Куда Уходит из Этого, Ставшего Ему уже Неинтересным - Мира). Обо Всем Том, что Он Делает (в Части, Прожитой Им на Земле - Жизни), - Мы Судим (Мерим) лишь по Своим Скудным Личным Привязанностям и Общим Заблуждениям, которые у Большинства из Нас, настолько Развиты и Переплетены с Ошибками Наших Нынешних и Прошлых Воплощений, что Большего - Ни Где и Быть Не Может. Это связано с Намеренным Ограничением Наших Возможностей, - Нашими Сомненьями. То есть, – Нами Самими. Ибо Мы, Имея от Рождения - БОльшее, Пытаемся Осмыслить из Него, лишь - МЕньшее. То Малое, которое Стараемся Отождествить со Своей Человеческой Психикой, которую Ошибочно, ассоциируем с Самим Собой (хотя она вовсе, не является таковой). Мы Бесконечное Грозовое Облако, но Пытаемся Заставить Свое Мышление Считать Себя - лишь Мельчайшей Каплей Дождя. Так нам Проще - Существовать с Наименьшей Требовательностью к Себе Самим и Своим Возможностям. Так нам Проще - Уходить от Ответственности за Свои Ошибки, за Нежелание Развивать Сознание и Воплощать в Своей Жизни Совершенство (что Требует от Нас Предельной Концентрации и Напряжения Всех Жизненных Сил). Мы - ВЗРОСлые Люди, которые Пытаются Представить Себя, - МАЛЫми Детьми. В Этом, ЗАКЛЮЧЕНа БОльшая Часть Наших Иллюзий, которая МЕЛЬЧИТ МИР, ДЕЛА и ДУШИ (и в конечном Итоге, - Наши СУДЬБЫ). Чем Меньше Ты Пытаешься Взвалить на Свои Плечи и ОтДАТЬ Вселенским Мирам, тем МЕНЕЕ ЗНАЧИТЕЛЬНЫМ (по Отношению к Ним) ТЫ САМ СТАНОВИШЬСЯ!
